любісінько
ЛЮБІ́СІНЬКО, присл., розм. Цілком спокійно; преспокійно.
Любісінько пасеться [худоба] на тих самих панських стернях (Фр., VIII, 1952, 92);
Не до однієї ж дівчини вчащав Юрко, не з однією жартував, а потім любісінько лише здоровкався з нею (Стельмах, Хліб.., 1959, 591).
Словник української мови (СУМ-11)