люд

ЛЮД, у, ч., розм.

1. Те саме, що лю́ди 1.

До сходу сонця, рано-рано! У Вифлеємі на майдані Зійшовся люд (Т. Шевченко);

Ганя братається з людом, сама ходить до пекарні, на город і собак не боїться (І. Нечуй-Левицький);

Сьогодні в перукарні зійшовся все чистий люд, видати, із службовців (Б. Антоненко-Давидович);

Тут [на станції] не кожен і поїзд зупиняється, і квитки дають лише за годину до відправлення, а бач, скільки люду зібралося серед ночі (В. Шкляр).

2. звичайно з означ. Група людей, належних до якого-небудь середовища.

У вас [молоді] в думках немає бруду, Палає в серці ще любов До обездоленого люду (М. Старицький);

Шумів базар .. Вгорі жили царі і ворожбити. Внизу роївся ремісничий люд (Л. Костенко);

Завдяки священикові німці й до сільського люду почали ставитися краще (М. Андрусяк);

Чув я, що на плацу повно німців та іншого збройного люду, що поставив пан сього міста, щоб не сталось якого заколоту (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо);

// рідко. Населення певної країни; народ.

У кожного люду, у кожній країні Живе такий спогад, що в його в давнині Були “золотії віки” (Леся Українка);

Він так любить Україну й той добрий український люд! (М. Коцюбинський);

Бути кожному князю, як і кожному люду, господином у своїй землі непідвладним іншому князеві (Д. Міщенко);

З колекцій київських музеїв та приватних зібрань виставлено дорогоцінні зразки іграшок, з якими виростало не одне покоління українського люду (з газ.);

// заст. Основна частина народу як протиставлення панівним верствам.

А решту народу, що позостався в місті, і тих, що перебігли до вавилонського царя, і решту простого люду повиганяв Невузар'адан, начальник царської сторожі (Біблія. Пер. І. Огієнка);

Коло льоху Базар люду насходилось Та й панства не трохи (Т. Шевченко);

Трудився щиро фараон, і дер, І мучив люд, що аж земля стогнала (І. Франко);

Це таємне відгалуження метро не зображене на жодній з доступних простому людові схем (Ю. Андрухович).