люд

ЛЮД, у, ч., розм.

1. Те саме, що лю́ди 1.

Трудівниче і воїне! Діло ти вершиш у віках святеє, … щоб ізнов на землі веселій Люд братався в єдинім гроні (Рильський, II, 1960, 232);

До сходу сонця, рано-рано! У Віфлеємі на майдані Зійшовся люд (Шевч., II, 1953, 314);

Там на улицях люду-народу, як черва, та так і в’ється, так і снує (Мирний, III, 1954, 295);

В крамниці було повно люду (Коцюб., І, 1955, 253);

; Матінко моя, скільки того люду! (Цюпа, Назустріч.., 1958, 145).

2. звичайно з означ. Група людей, належних до якого-небудь середовища.

У вас [молоді] в думках немає бруду, Палає в серці ще любов До обездоленого люду (Стар., Вибр., 1959, 14);

Йому хотілось пожити та попрацювати ще на селі, між сільським людом (Коцюб., II, 1955, 141);

— Як запродався [Матюха] куркулям, так бідний люд за собак тепер вважає! (Головко, II, 1957, 74);

Не дуже розгонився купувати заробітчанський люд, вдовольняючись більше витрішками (Гончар, І, 1959, 38);

Триста.. офіцерів і політпрацівників, а більше — простого сержантського й рядового люду зустріли Івана й Уляну (Довж., І, 1958, 333);

// рідко. Населення певної країни; народ.

У кожного люду, у кожній країні Живе такий спогад, що в його в давнині Були "золотії віки" (Л. Укр., І, 1951, 171);

Він так любить Україну й той добрий український люд! (Коцюб., І, 1955, 167);

Радянська Україна — возз’єднана, єдина!.. А люд весь героїчний, мов із заліза — вічний (Тич., II, 1957, 191).

3. заст. Основне трудове населення в класовому суспільстві.

Коло льоху Базар люду насходилось Та й панства не трохи (Шевч., І, 1951, 305);

Трудився щиро фараон, і дер, І мучив люд, що аж земля стогнала (Фр., XIII, 1954, 258).