люди

ЛЮ́ДИ, е́й, мн. (одн. люди́на, и, ж.).

1. Суспільні істоти, що являють собою найвищий ступінь розвитку живих організмів, мають свідомість, володіють членороздільною мовою, виробляють і використовують знаряддя праці.

Благороднійший ти із людей, брате-друже мій єдиний Семене! (Шевч., VI, 1957, 115);

Доба Жовтнева відкрива Дорогу світлу людям і людині! (Рильський, III, 1961, 308);

— Наука доводить, що життя на Марсі існує, але чи єсть там люди і які вони, поки що невідомо (Тют., Вир, 1964, 41);

// Ці істоти у протиставленні іншим істотам.

Ви ж люди, люди, не собаки! (Шевч., II, 1953, 501);

Шукають, як би підритися під мене… А ще людьми зовуться, християнами!.. (Мирний, І, 1954, 163);

— Що ви робите?! Чи ви люди чи ви нелюди?! — заголосила дівчина, коли побачила, як проходжався по парубочому тілі Октав Пігловський (Стельмах, І, 1962, 466);

// звичайно з означ. Особи, що належать до певної суспільної групи, середовища.

Досвітні огні вже горять, То світять їх люди робочі (Л. Укр., І, 1951, 87);

Є багато на світі учених людей, а поетів мало. Треба мати талан (Коцюб., III, 1956, 277);

Місто сонця й сталі. Люди битви й праці, Ковалі й рибалки, дужі волгарі (Бажан, І, 1946, 134);

// з означ. Особи, об’єднані певними, характерними або спільними ознаками.

Сивина обхопила його голову, ніби білим вінком, як буває у чорнявих людей з цупким густим волоссям (Н.-Лев., II, 1956, 252);

Старі люди казали, що в нашому селі й помирати не так страшно, як по інших селах (Довж., І, 1958, 75);

// звичайно з числ. або означ. Певна або велика кількість осіб.

Над водою купка людей лагодилась сідати в човен (Коцюб., І, 1955, 385);

— Чи певні ви… — В чому? — Що серед двох десятків людей, присутніх зараз на засіданні, не знайдеться хоч би один, що не вміє тримати язик за зубами? (Головко, II, 1957, 467);

Скінчилась вистава… з воріт виходять люди… О, скільки, скільки тут знайомих милих лиць! (Сос., І, 1957, 261).

◊ Бу́дуть (ви́йдуть) лю́ди з кого — сформується хтось із позитивними якостями (звичайно про молодь).

— Учися, серденько, колись з нас будуть люде, — ти сказала (Шевч., II, 1953, 283);

[Голос:] Не смійтесь: ще з них вийдуть люди, У їх руках і керма буде (Олесь, Вибр., 1958, 431);

— Овва! Ну, тоді з тебе люди будуть (Гончар, III, 1959, 417);

Вибива́тися (ви́битися) в лю́ди див. вибива́тися;

Виво́дити (ви́вести) в лю́ди див. виво́дити;

Ви́йти в лю́ди див. вихо́дити;

Забу́тий людьми́ — покинутий, самотній.

Намалював [Сев] картину життя на цьому спеченому острові, ..Халупа на похилому березі, ..і хазяї, не знати чого викинуті до цієї пустелі й забуті людьми (Ю. Янов., II, 1958, 52);

Лю́ди до́брої во́лі див. до́брий;

Ма́ти за люде́й кого — ставитися з повагою до кого-небудь.

— Розсуди нас з нашою Злощасною Долею, що споконвіку пеклом на нас дише; .. не хоче нас за людей мати (Мирний, IV, 1955, 368).

2. Сторонні, інші особи у протиставленні суб’єктові.

Нехай людям лихо сниться, а ми заспіваймо (Шевч., І, 1951, 107);

[Явдоха:] Таточку! А що ж люди скажуть? ..Батько, скажуть, вигнав рідного сина з двору (Мирний, V, 1955, 139);

— Хотіли ж якнайкраще зустріти вашу дитину, чого в себе не було, в людей позичили (Стельмах, І, 1962, 61);

// Особи, що оточують певного суб’єкта.

— Ти між людьми ходиш, по городах вештаєшся!.. (Мирний, V, 1955, 137);

Як хочеш від людей шаноби, Любов і гнів бери у путь, А то лиш допотопні сноби Твою поезію приймуть (Рильський, III, 1961, 85);

// Особи, знайомі певному суб’єктові.

Якось мене забули люди, не пишуть, навіть на листи не одповідають (Коцюб., III, 1956, 433);

У цій хаті вона в пояс вклонялася батькам і людям, ждучи, сподіваючись від них на своє.. щастя (Стельмах, І, 1962, 34);

// Особи, що мають справу з певним суб’єктом.

— Чого ж більше думати? Присилай у вівторок, післязавтра, людей, бери рушники (Кв.-Осн., II, 1956, 70);

[Явдошка:] Тату! Он вас люди питаються. [Xрапко:] Які люди? (Мирний, V, 1955, 122);

[Наташа:] Це ви мене хочете заміж видати?.. За Риндю так за Риндю. З богом, Парасю, як люди трапляються (Зар., Антеї, 1962, 236);

// Особи, з якими певний суб’єкт зв’язаний якими-небудь обов’язками (господарі, наймачі тощо).

Прийшлося [Мотрі] в чужій хаті людям годити, людей слухати (Мирний, І, 1949, 282);

— Федько одужав, оце пасти найнявсь до людей (Головко, І, 1957, 93);

// Уживається у значенні узагальнення, узагальненого звертання (часто з означенням добрі).

[Петро:] Один перед одного забігає, очевидячки бреше, обдурити хоче… Ох, люди, люди!.. (Мирний, V, 1955, 159);

— Рятуйте, люди добрі! Вбивають! Вбивають! (Довж., І, 1958, 192);

— Замовч, потерча, коли люди думають! — гримнув на нього Палилюлька (Стельмах, II, 1962, 87).

◊ До́брі лю́ди — ті, що доброзичливо, чуйно ставляться до інших.

— Коли добрі люди та з добрим словом, то просимо до господи (Кв.-Осн., II, 1956, 56);

Повні пляшки та полумиски нагадували, що зібралися сюди добрі люди не задля пісних розмов (Дмит., Наречена, 1959, 199);

Мокрина посміхнулася крізь сльози, бачачи, що світ не без добрих людей, що з такими, як горнилівські незаможники, не пропадеш (Речм., Весн. грози, 1961, 339);

Лю́дям на смі́х — не так, як треба; погано, недобре.

Зробив людям на сміх (Номис, 1864, № 7577);

На лю́ди — в оточення інших, сторонніх осіб.

— Чи було так з тобою? Хочеш піти скоріше на люди, де багато народу, але почуваєш себе ще більш самотньо (Ю. Янов., II, 1958, 75);

Сам хазяїн з’явився на люди в якомусь арештантському сіряку (Гончар, II, 1959, 213);

На лю́дях — у присутності інших осіб, у товаристві.

Почуваю себе так собі.., але на людях забуваю свої слабості (Коцюб., III, 1956, 318);

На людях Богуна всі бачили спокійним і щасливим (Кач., Вибр., 1953, 100);

Не міг [Кузьмін] зараз бути на людях, пішов до моря (Збан., Сеспель, 1961, 95);

Піти́ в лю́ди — піти працювати по найму у чужих, живучи у них;

По лю́дях ходи́ти див. ходи́ти;

Про люде́й — для сторонніх.

[Хвеся:] Яка з мене була б дворянка чи бариня? Зверху панство, а всередині — хамство; про людей — тихо, а про себе — лихо?! (Кроп., III, 1959, 126);

У лю́дях — у чужих, у наймах.

Як занедужала в людях, батько й мати прийшли й забрали мене з дитиною до себе (Барв., Опов.., 1902, 60);

Як у люде́й — такий, як у інших, такий, як подобає.

І сорочка на ньому — не як у людей; замість білої, як закон повеліва, вона в нього або червона, або синя (Кв.-Осн., II, 1956, 9);

[Килина:] Та я б і цілий ліс продати рада, або протеребити, — був би грунт як у людей, не ся чортівська пуща (Л. Укр., III, 1952, 258).

3. Особи, що працюють у якій-небудь галузі виробництва; працівники.

— Чого ж це ви самі носили сахар? Чи людей не було в сахарні, чи що? (Н.-Лев., III, 1956, 324);

— Ось цей хлопець.. іде до вас шукати роботи. — Тепер і нема такої, люди всі на місцях (Стельмах, І, 1962, 255);

// Особовий склад війська, жива сила (на противагу техніці).

Людей, поповнення, солдатів! Живих багнетів, живих шабель! Ось чого йому зараз найбільше бракує (Гончар, II, 1959, 318);

— Ви підете в тил для диверсій. — Я втратив всіх людей (Довж., І, 1958, 357).

4. з означ., іст. Різні категорії вільного і особисто залежного населення у феодальному суспільстві.

І не в однім отім селі, А скрізь на славній Україні, Людей у ярма запрягли Пани лукаві… (Шевч., II, 1953, 111);

Звідусіль прибували до Разіна козаки, селяни, холопи, "робітні люди", які працювали на пристанях (Іст. СРСР, І, 1957, 171);

// Особи, які перебували в особистій залежності від пана; кріпаки.

Почав пан хату одмагати: десь прикупив сім’ю людей, то треба було хати (Вовчок, І, 1955, 27);

// заст. Чоловіки у протиставленні жінкам.

Вже повну холодну натирили і людей, і жінок, і дівчат (Кв.-Осн., II, 1956, 399);

— Стоять два чоловіки. А хто там стоїть? — Люди. — А буде бабів з десять — то все баби! (Коцюб., І, 1955, 61).