люди

ЛЮ́ДИ, е́й, мн. (одн. люди́на, и, ж.).

1. Живі істоти, що володіють мовою, мають свідомість, виготовляють і використовують знаряддя праці.

– Наука доводить, що життя на Марсі існує, але чи єсть там люди і які вони, поки що невідомо (Григорій Тютюнник);

У наших Колобродах звичайнi люди, i живуть вони звичайним життям (Р. Андріяшик);

Ми пройдемо по цій землі, як чесні люди, роблячи всім якомога більше добра (Т. Воронович, пер. з тв. Ж. Верна);

// Ці істоти в протиставленні іншим істотам.

Ви ж люди, люди, не собаки! (Т. Шевченко);

Шукають, як би підритися під мене... А ще людьми зовуться, християнами!.. (Панас Мирний);

Насторожувало [Івана Євграфовича] слово “матеріал” і вже зовсім не подобався вислів “кличка”, наче йдеться про собаку, а не людину (Б. Антоненко-Давидович);

Середовище збільшує ризик, проте усі ми маємо вибір, свободу волі – цю таємничу силу, що робить нас або людьми, або нелюдами (Г. Пагутяк);

// звичайно з означ. Особи, що належать до певної суспільної групи, середовища.

Досвітні огні вже горять, То світять їх люди робочі (Леся Українка);

– От тобі, “що такого!” Та хоч би такого, що вас там [у Полтавській губернії] одразу схоплять і розстріляють, як наших шпіонів. – Так ми їм покажемо наші пашпорти. Ми собі сільські люди, ми політикою не займаємось. Нехай перевірять (В. Винниченко);

– Ти, Козаче, сказав: там... учені люди – в тій Громаді... Учені? Тобто з університетськими дипломами? (Ю. Хорунжий);

Хутірські люди поховали убитих повстанців на ґруні, недалеко від місця бою і всі ці роки доглядали могили, хоч і без прізвищ (М. Матіос);

// з означ. Особи, об'єднані певними, характерними або спільними ознаками.

Лемішковський, убраний в чисту нову одежу, в білих комірчиках, дуже пристаючих до лиця [що дуже личать] чорнявим людям, вразив панночок своєю оригінальною красою українського типа [типу] (І. Нечуй-Левицький);

– Ей! ловко старі люди жили! – зітхаючи, говорить Петро Мотузок. (М. Івченко);

– Кепсько, пане, кепсько, – відповів голос, в якому юнак упізнав голос Планше; бо, розмовляючи сам із собою, як це роблять дуже заклопотані люди, Д'Артаньян увійшов до під'їзду свого будинку, в глибині якого були сходи, що вели в його кімнату. (Р. Терещенко, пер. з тв. А. Дюма);

Про колишню наявність германців, готів і лангобардів у Північній Італії може свідчити хіба що більший відсоток білявих людей, ніж в інших частинах Італії (з наук. літ.);

// звичайно з числ. або означ. Певна кількість осіб.

З льохів, зі склепів на цвинтарі, ще з якихось сховів і притулків виходять люди (М. Бажан);

Коли вершник пiд'їхав до купки людей, що наближались поволi до брами, вiн спiшився (Ю. Логвин);

Приніс [Грицько] трохи водиці, хоч і з руки лівої кров цибеніла. Та на три десятки людей – що то є! (В. Лис).

2. Сторонні, інші особи в протиставленні суб'єктові.

Нехай людям лихо сниться, а ми заспіваймо (Т. Шевченко);

[Явдоха:] Таточку! А що ж люди скажуть? .. Батько, скажуть, вигнав рідного сина з двору (Панас Мирний);

Не маючи змоги в той час харчувати велику кількість людей, ми в закликах прохали повстанців брати з собою на кільки днів харчу (В. Винниченко);

Хай люди йдуть, злітаються нехай, А поки що – копаймо добрі шанці (І. Багряний);

// Оточення, знайомі й незнайомі особи.

– Ти між людьми ходиш, по городах вештаєшся!.. (Панас Мирний);

Якось мене забули люди, не пишуть, навіть на листи не одповідають (М. Коцюбинський);

– І про те думай, – сказав, – якої гадки будуть про тебе ті люди: чи шани ти від них заслужиш, чи зневаги! (Валерій Шевчук);

Чи хто тому винен, що не всі в цьому світі такі швидкі на здогад про те, що подеколи вибрані слова ходять між людьми, мов справжнісінькі варвари (М. Матіос);

// Особи, що мають справу з певним суб'єктом.

– Чого ж більше думати? Присилай у вівторок, післязавтра, людей, бери рушники (Г. Квітка-Основ'яненко);

[Явдошка:] Тату! Он вас люди питаються. [Храпко:] Які люди? (Панас Мирний);

– Що він, наречений твій, чи що? Та й тоді молоді люди запрошують дівчину заздалегідь (В. Владко);

Щойно почуєш її [стрілянину] – веди людей в табір (А. Кокотюха);

// Особи, з якими певний суб'єкт зв'язаний якими-небудь обов'язками (господарі, наймачі і т. ін.).

Прийшлося [Мотрі] в чужій хаті людям годити, людей слухати (Панас Мирний);

Наймуся до добрих людей в робітники – з голоду не пропадемо (В. Чемерис);

// Уживане в значенні узагальнення, узагальненого звертання (часто з означенням добрі).

– А чи не час нам, бува, люди добрі, он там під вербою, коло криниці, трохи відпочити? – озвався хтось із прочан (Д. Мордовець);

Звичайно, не думайте, люди добрі, що Валя одразу, в одну мить став одчайдушним сміливцем (В. Нестайко);

Ох, люди, люди, коли б ви знали, які нудні ваші мрії про владу (Н. Околітенко);

Щось крикнути хотіла, мовляв, допоможіть, люди добрі! (І. Роздобудько).

3. Особи, що працюють у якій-небудь галузі виробництва; працівники.

– Чого ж це ви самі носили сахар? Чи людей не було в сахарні, чи що? (І. Нечуй-Левицький);

Раз у раз він пригадував похорон мами, коли не було кому нести труну, бо люди гарували в полі (Г. Пагутяк);

Чимало користі можуть принести досвідчені люди пенсійного віку на тих робочих місцях, які відповідають їх залишковій працездатності (з наук. літ.);

// Особовий склад війська, жива сила (на противагу техніці).

Людей, поповнення, солдатів! Живих багнетів, живих шабель! Ось чого йому зараз найбільше бракує (О. Гончар);

– Ви підете в тил для диверсій. – Я втратив всіх людей (О. Довженко).

4. з означ., іст. Різні категорії вільного та особисто залежного населення у феодальному суспільстві.

І не в однім отім селі, А скрізь на славній Україні, Людей у ярма запрягли Пани лукаві... (Т. Шевченко);

Робітні люди сокирами-балтами .. заробляли собі і ораницю, і пасло [пасовище], і клапті лісу (М. Дочинець);

// Особи, які перебували в особистій залежності від пана; кріпаки.

Почав пан хату одмагати: десь прикупив сім'ю людей, то треба було хати (Марко Вовчок);

// заст. Чоловіки в протиставленні жінкам.

Вже повну холодну натирили і людей, і жінок, і дівчат (Г. Квітка-Основ'яненко);

– Стоять два чоловіки. А хто там стоїть? – Люди. – А буде бабів з десять – то все баби! (М. Коцюбинський).

Ві́ра в люди́ну (в люде́й) див. ві́ра¹;

(1) Гуля́щі лю́ди, іст. – вільне населення Московії, що в пошуках роботи блукало країною.

Звідусіль прибули до Разіна козаки, селяни, хлопи, нарешті, різні гулящі люди, що бродили по країні, шукаючи роботи (з навч. літ.);

(2) Лю́ди заплюю́ть кого – люди виявлять до кого-небудь зневагу, презирство.

Через тебе, ледащого, може, й мене люди заплюють. Скажуть: одного батька діти, то й робитимуть однаково... (С. Васильченко);

– За віщо ж нам таке безчестя!.. Та нас же люди заплюють... Змилуйтесь! (В. Винниченко);

(3) Лю́ди розумо́вої пра́ці – працівники інтелектуальної сфери.

Люди розумової праці винайшли трактор. Ти на ньому ореш, радієш, що тобі полегшено працю, одначе забуваєш подякувати вченим, що вигадали цю машину (Григорій Тютюнник);

Людина ця виконує відповідальну роботу, розробляє й вирішує справи, над якими слід подумати, .. продивитися книжки, прикинути, порівняти, зважити, а потім уже вирішити. Це людина розумової праці... (Остап Вишня);

Не про́ти но́чі (при лю́дях, при ха́ті) зга́дувати (зга́дуючи) див. зга́дувати;

(4) Ра́тні лю́ди – ратники, воїни.

Над ранок цар Хтайарша .. подався до берега, де юрмилося багато царедворців та ратних людей (І. Білик);

На одинадцятому році життя по той бік Сули піде Остряниця у похід з ратними людьми проти кримських татар і в одному з боїв накладе головою (В. Чемерис);

(5) До́брі лю́ди – ті, хто доброзичливо, чуйно ставляться до інших.

– Коли добрі люди та з добрим словом, то просимо до господи (Г. Квітка-Основ'яненко);

Повні пляшки та полумиски нагадували, що зібралися сюди добрі люди не задля пісних розмов (Л. Дмитерко);

Мокрина посміхнулася крізь сльози, бачачи, що світ не без добрих людей, що з такими, як горнилівські незаможники, не пропадеш (В. Речмедін).

◇ (6) Бу́дуть (ви́йдуть) лю́ди <�Бу́де (ви́йде) люди́на> з кого – хто-небудь виросте порядним, гідним і т. ін., досягне певного становища в суспільстві.

З нього вже не будуть люди (прислів'я);

З його вийде людина (Сл. Б. Грінченка);

– Треба ж, голубко, – каже стара, – її на розум навчити. Я скажу те, а ти що друге [інше], то й вийде з неї людина (Марко Вовчок);

– Може, з нас щось вийде, може, з нас люди будуть, давайте учитись (С. Васильченко);

– З цього будуть люди. З таких завжди люди бувають (І. Сенченко);

– Дружба, брате, велике діло... А як же інакше? Вся рота хоче, щоб із тебе люди були (О. Гончар);

– Та нічого, обітреться – люди з нього будуть (О. Сизоненко);

– Ну, вже гаразд... Може, з мене й справді вийдуть люди... (П. Загребельний);

Виво́дити / ви́вести в лю́ди див. виво́дити¹;

Ви́йти (ви́битися, ви́рватися, зневажл. ви́скочити і т. ін.) / вихо́дити (вибива́тися, вирива́тися, зневажл. виска́кувати і т. ін.) в лю́ди див. вихо́дити;

Вино́сити / ви́нести на лю́ди див. вино́сити;

Забу́тий людьми́ див. забу́тий;

Засила́ти (присила́ти, посила́ти, сла́ти) / засла́ти (присла́ти, посла́ти) старості́в (сваті́в, за рушника́ми, заст. люде́й) див. засила́ти;

(7) Лю́ди ніч [по шматка́х] розібра́ли – настав ранок; розвиднілося.

– І де це ти, чоловіче, чапиш ото до такої пори? – незлобливо, більше з співчуттям, запитала вона. – Вже люди ніч розібрали, а ти ніяк з тою зборнею не розпрощаєшся... (А. Іщук);

Коли місяць переплив через середину неба, Юрій Дзвонар .. вклонився гулянню: – Чуєте, добрі люди вже ніч по шматках розібрали, а півні нагогошуються, щоб ранок проспівати. То не час вам, сякі не такі, додому летіти? (М. Стельмах);

Ма́ти за люде́й див. ма́ти²;

(8) На лю́ди:

а) (зі сл. піти, вийти, тягне і т. ін.) в людське середовище; до кого-небудь.

Хочеш піти скоріше на люди, де багато народу, але почуваєш себе ще більш самотньо (Ю. Яновський);

Сам ще не встиг на радощах опам'ятатись, а Миронець уже на люди тягне. (О. Гончар);

У дзеркало, старе, потріскане, забуте нею на стіні серед рушників ще дівкою, Ганька дивиться. І часто! Щоразу, як має на люди вийти (Г. Тарасюк);

Хіба історія знає хоч один приклад, щоб бюрократ вийшов на люди і розкаявся в тому, що він – бюрократ? (з газ.);

б) (зі сл. з'явитися, показатися і т. ін.) щоб бачили, знали інші; серед кого-небудь.

Де ж таки, одна була дочка здорова, та ще й учителька, і ту прогнав. І на люди не можна показатися (М. Івченко);

Сам хазяїн з'явився на люди в якомусь арештантському сіряку.., а наймичку вирядив у чобітки та в білу пухову хустку (О. Гончар);

– Така вже доля наша... – А може, ми такі, як наша доля? Слабких ніхто не любить, не поважає. А ми ще й тішимося своєю слабкістю та м'якотілістю, пускаємо її на люди, на посміховисько (Василь Шевчук);

(9) На лю́дях – у присутності кого-небудь; при комусь.

Почуваю себе так собі.., але на людях забуваю свої слабості (М. Коцюбинський);

Лишившись на людях тим самим славним і лагідним хлопцем, він наодинці щораз глибше поринав у самоспоглядання (В. Підмогильний);

Ну, що вони йому зроблять? На людях не займуть (А. Головко);

Не тільки на людях, а й поміж собою вони увесь вік були делікатні, уважні, привітні (М. Стельмах);

Не міг [Кузьмін] зараз бути на людях, пішов до моря (Ю. Збанацький);

Вони [Черниш і Ясногорська] теж поцілувалися – довго і міцно, видно – вперше, на людях, при всіх (О. Гончар);

На по́сміх (на посміхо́висько) [лю́дям] <�На посміхо́вище [лю́дське́ (зага́льне)]> див. по́сміх;

(10) Не з люде́й:

а) не такий, як усі; особливий.

– Якийсь він у вас не з людей трохи (з газ.);

б) (кому) не так, як іншим; погано (перев. у чиїй-небудь присутності).

– Чи тобі, молодице, не з людей, що ти все мовчиш і до мене, старої, й словом не обізвешся? (Григорій Тютюнник);

Піти́ в лю́ди див. піти́;

По лю́дях ходи́ти див. ходи́ти;

Пуска́ти (випуска́ти) / пусти́ти (ви́пустити) в (на) лю́ди див. пуска́ти;

Пуска́ти / пусти́ти в світ (в лю́ди) див. пуска́ти;

Сміши́ти люде́й (ірон. горобці́в) див. сміши́ти;

Те́ртися / поте́ртися між людьми́ (се́ред люде́й) див. те́ртися;

(11) У лю́ди:

а) (зі сл. іти, віддати і т. ін.) на заробітки, для навчання чому-небудь і т. ін.; навчатися, працювати.

Наче маю рушити з батькового волинського горба, з хутора – в люди. В науку. До світла... (Г. Колісник);

Як підростала дитина, віддавали її в люди (із журн.);

б) (зі сл. вийти, піти і под.) в оточення інших, сторонніх осіб; до когось.

[Жінка:] Та що отсе [оце] ти вигадав? А у чім же я або дівчата на празник [свято] вийдемо у люди (Г. Квітка-Основ'яненко);

в) (зі сл. нести, понести і т. ін.) для ознайомлення багатьох, використання багатьма; до всіх.

Пісня та йому прошила серце Райдужно-солодкою стрілою; І поніс її хлопчина в люди (М. Рильський);

(12) У лю́дях, у знач. присл. – у чужих, у наймах.

Батька-матерi не зазнаю: сиротою зросла я, при чужинi, у людях (Марко Вовчок);

Як занедужала в людях, батько й мати прийшли й забрали мене з дитиною до себе (Ганна Барвінок);

(13) Як у люде́й:

а) такий як треба; звичайний.

І сорочка на ньому – не як у людей; замість білої, як закон повеліва, вона в нього або червона, або синя (Г. Квітка-Основ'яненко);

б) пристойний, хороший, кращий.

[Килина:] Та я б і цілий ліс продати рада, .. Був би ґрунт як у людей, не ся чортівська пуща (Леся Українка);

в) як звичайно має бути; так як треба, добре.

– У нас ніколи так, як у людей (Панас Мирний);

– Якось посеред літа вирішили ми всім сімейством прибудувати до хати веранду – “щоб було, як у людей” (Григір Тютюнник).