людинка
ЛЮДИ́НКА, и, ж.
Зменш.-пестл. до люди́на 1.
Пройшла верстов з п'ятдесят чи з шістдесят лісом – ні хатинки, ні людинки... (Панас Мирний);
Його [Прокопа Гордiйовича] думка вертається до Лiлi, до її слiв. “Хто ти така, людинко? Що в тобi криється?” (Ю. Мушкетик);
Куцувата, повненька людинка у чорному костюмі, чорній краватці і чорному фетровому капелюсі чеберяє вздовж готельної стіни (В. Дрозд);
Мені ж захотілося приострожити коня і помчати до тої самотньої блукаючої людинки, але за спиною в мене сидів Стефан Савич, і коневі було б важко тягти нас по бездоріжжю (Валерій Шевчук).
Словник української мови (СУМ-20)