людомор
ЛЮДОМО́Р, а, ч., книжн.
Той, хто морить, знищує в муках людей.
Її [Україну] не взяти змором, .. не обдурить Підступним тим, кривавим людоморам (Л. Забашта);
Від того упоєного местю людомора [Вепра] всього можна сподіватися (Д. Міщенко);
Я думаю про ті чорні хлібні окрайки, відвойовані моїми бабою у людоморів, і згадую торби з сухарями: цілушками і шкуринками (Г. Тарасюк);
// Уживається як лайливе слово.
Брешеш, людоморе! За святую правду-волю Розбойник не стане (Т. Шевченко).
Словник української мови (СУМ-20)