людомор
ЛЮДОМО́Р, а, ч., книжн. Той, хто морить, знищує в муках людей.
Її [Україну] не взяти змором, ..не обдурить Підступним тим, кривавим людоморам (Забашта, Пісня.., 1961, 35);
І казяться, лютують людомори — життя, народів, миру вороги (Гонч., Вибр., 1959, 232);
// Уживається як лайливе слово.
Брешеш, людоморе! За святую правду-волю Розбойник не стане (Шевч., І, 1951, 338).
Словник української мови (СУМ-11)