люто

ЛЮ́ТО.

Присл. до лю́тий¹.

Клацають люто зубами вовки (С. Олійник);

Танки рвались до Пруту, Бились воїни люто (С. Крижанівський);

Похмурий член комісії з мішками під очима люто ненавидів благообразного дідка (Григорій Тютюнник);

Хазяїн .. люто дивився на всіх, ніби всі були його ворогами (О. Іваненко);

Дощ люто сік йому обличчя, груди, та він нічого не чув (Є. Кравченко);

Хлопець так захопився, що вже нічого не чув і не помічав навколо. Працював люто, наполегливо (В. Козаченко).

Значення в інших словниках

1. люто — лю́то прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. люто — Присл. до лютий I 1).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. люто — ЛЮ́ТО (дуже обурливо, з великим гнівом, із злістю), ЖОРСТО́КО, ХИ́ЖО, ЗЛІ́СНО, ПО-ВА́РВАРСЬКОМУ, ПО-ЗВІ́РСЬКОМУ, ПО-ЗВІРЯ́ЧОМУ, ПО-ВО́ВЧОМУ, З ЗАПЕ́КЛІСТЮ, Я́РО. Стадницький.. люто б'є ногами коня і повертає на шлях (М.  Словник синонімів української мови
4. люто — ЛЮ́ТО. Присл. до лю́тий¹. Клацають люто зубами вовки (С. Ол., Вибр., 1959, 174); Танки рвались до Пруту, Бились воїни люто (Криж., Під зорями.., 1950, 61); Похмурий член комісії з мішками під очима люто ненавидів благообразного дідка (Тют.  Словник української мови в 11 томах
5. люто — Люто нар. Свирѣпо, жестоко, люто, звѣрски. Люто помордовано! — О злая доле! за що ти мене так люто караєш? Стор. II. 269.  Словник української мови Грінченка