лютувати

ЛЮТУВА́ТИ¹, у́ю, у́єш, недок.

1. на кого – що і без дод. Виявляти хижацтво, кровожерність, злість (про звіра, тварину).

Як скажений звір, що боїться води, труситься й лютує, забачивши її, .. так Чіпка кинувся, скочив угору... (Панас Мирний);

Надворі Пірат лютує на старців (О. Довженко);

// Виявляти безжальну жорстокість, нещадність (про людину).

Ревуть, лютують вороги; Козацтво преться без ваги – І покотились яничари (Т. Шевченко);

Немало він зла накоїв людям під час війни і ниньки лютує (І. Цюпа);

// з кого, рідко над ким. Знущатися з кого-небудь.

– Мун-дзю! – крикнув з докором Тоньо. – Що се ти робиш? Чи ж то годиться лютувати над бідним створіннєм [створінням]? (І. Франко);

// на кого і без дод. Бути в стані розлюченості, гніву, виявляти гнів; дуже сердитися.

Як же то і лютувала та воювала Параска, що не її одділено (Панас Мирний);

– Найбільше лютує на мене Підпара (М. Коцюбинський);

Усередині в неї все клекотіло, вона лютувала і на дівчину, і на Софію, що послала ту з дровами (І. Микитенко).

2. Виявлятися з надзвичайною силою (про мороз, негоду тощо).

Люде гинуть, лютує голод в Україні (Т. Шевченко);

В цій місцевості [в Адлері] лютує малярія (М. Трублаїні);

І холод, і мряка надворі панує, А вітер осінній реве і лютує (Б. Грінченко);

Надворі лютувала хуртовина (Є. Кравченко).

ЛЮТУВА́ТИ², у́ю, у́єш, недок., що, заст.

Паяти.

Він сідав, не роздягаючись, із поршнем од тракторного мотора в руках або з бачком, якого ніс лютувати (Ю. Яновський).

Значення в інших словниках

1. лютувати — лютува́ти 1 дієслово недоконаного виду виявляти хижацтво, кровожерність, злість лютува́ти 2 дієслово недоконаного виду паяти рідко  Орфографічний словник української мови
2. лютувати — Гніватися, ЛЮТІТИ, с. ШАЛЕНІТИ, скаженіти, о. рвати й метати.  Словник синонімів Караванського
3. лютувати — див. вирувати; сердитися  Словник синонімів Вусика
4. лютувати — -ую, -уєш, недок. 1》 на кого – що і без додатка. Виявляти хижацтво, кровожерність, злість (про звіра, тварину). || Виявляти безжальну жорстокість, нещадність (про людину). || з кого, рідко над ким. Знущатися з кого-небудь. || на кого і без додатка.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. лютувати — БУШУВА́ТИ (про стихійні явища — діяти, виявлятися дуже бурхливо, з великою руйнівною силою), БУРХА́ТИ, ВИРУВА́ТИ, НУРТУВА́ТИ, НУРТУВА́ТИСЯ, БУЯ́ТИ рідше, БІСИ́ТИСЯ підсил., БІСНУВА́ТИСЯ підсил., ЛЮТУВА́ТИ підсил., ЛЮТУВА́ТИСЯ підсил. розм.  Словник синонімів української мови
6. лютувати — Лютува́ти, -ту́ю, -ту́єш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. лютувати — ЛЮТУВА́ТИ¹, у́ю, у́єш, недок. 1. на кого — що і без додатка. Виявляти хижацтво, кровожерність, злість (про звіра, тварину). Як скажений звір, що боїться води, труситься й лютує, забачивши її, ..  Словник української мови в 11 томах
8. лютувати — Лютува́ти, -ту́ю, -єш гл. 1) Свирѣпствовать, злиться. Ревуть, лютують вороги. Шевч. 59. Лютує голод в Україні. Шевч. 332. Стеха дивиться, що з того буде, а сама так і лютує. Кв. II. 18. Лютував старий за те, що ляховку взяв, та вже як Бог дав їм дітей, старий їх простив. МВ. І. 73. 2) Паять.  Словник української мови Грінченка