ляля
ЛЯ́ЛЯ, і, ж., розм.
1. Дитина (звичайно мала).
Що можна лялі, того не можна мамі (Панас Мирний);
– Гляньте в шибочку, – говорять, – он де ваші лялі. Гриць у шибку заглядає: – Бачу дві дитини (П. Глазовий);
На бал зійшлися маленькі лялі, Гарні в них сукні, гарні коралі (Ю. Андрухович);
* У порівн. Неначе ляля в льолі білій, Святеє сонечко зійшло (Т. Шевченко).
2. Те саме, що ля́лька 1.
Продавщиця в білому халаті моїй онучці лялю подає (В. Сосюра);
// зневажл. Про дівчину.
Екранна Мілена заклякла із здивовано виряченими очима розпусної лялі, що вдає ображену цноту (О. Забужко);
– Ви записувалися? – поспитало юне створіння, пропускаючи нас досередини.– Ми? – перепитав я, розглядаючи це диво з ніг до голови. – Ти що, лялю, з глузду з'їхала? (Л. Кононович);
– Хто я? Те дівчисько з розпатланими косами, що мріяло про далекі країни, чи ось ця ляля в “комбінації” за сто баксів? (І. Роздобудько).
3. перен. Про когось, щось гарне, привабливе.
– Олю, ти можеш зробити класне продовження свого матеріалу про Гончаренка! Зв'яжемо його з великими пристрастями – знаєш, яка ляля вийде! Із заголовком на першу шпальту (А. Кокотюха);
Відстороненим оком відзначаю: К. перетворилася на справжню лялю (Любко Дереш).
Словник української мови (СУМ-20)