ляля

ЛЯ́ЛЯ, і, ж., розм.

1. Дитина (звичайно мала).

Що можна лялі, того не можна мамі (Панас Мирний);

– Гляньте в шибочку, – говорять, – он де ваші лялі. Гриць у шибку заглядає: – Бачу дві дитини (П. Глазовий);

На бал зійшлися маленькі лялі, Гарні в них сукні, гарні коралі (Ю. Андрухович);

* У порівн. Неначе ляля в льолі білій, Святеє сонечко зійшло (Т. Шевченко).

2. Те саме, що ля́лька 1.

Продавщиця в білому халаті моїй онучці лялю подає (В. Сосюра);

// зневажл. Про дівчину.

Екранна Мілена заклякла із здивовано виряченими очима розпусної лялі, що вдає ображену цноту (О. Забужко);

– Ви записувалися? – поспитало юне створіння, пропускаючи нас досередини.– Ми? – перепитав я, розглядаючи це диво з ніг до голови. – Ти що, лялю, з глузду з'їхала? (Л. Кононович);

– Хто я? Те дівчисько з розпатланими косами, що мріяло про далекі країни, чи ось ця ляля в “комбінації” за сто баксів? (І. Роздобудько).

3. перен. Про когось, щось гарне, привабливе.

– Олю, ти можеш зробити класне продовження свого матеріалу про Гончаренка! Зв'яжемо його з великими пристрастями – знаєш, яка ляля вийде! Із заголовком на першу шпальту (А. Кокотюха);

Відстороненим оком відзначаю: К. перетворилася на справжню лялю (Любко Дереш).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

ляля

Значення в інших словниках