лінчувати

ЛІНЧУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., кого.

1. У США у ХVІІІ – ХХ ст. – здійснювати звірячу криваву розправу без слідства й суду над представниками чорношкірого й кольорового населення; учиняти так званий суд Лінча.

У ХІХ ст. на півдні США часто лінчували негрів (з наук. літ.).

2. Здійснювати звірячу криваву розправу без слідства й суду; учиняти самосуд.

Врешті-решт, держава лінчує власних громадян, бо її правосуддя не є бастіоном справедливості (Г. Пагутяк);

– Овва! – заперечив старший помічник. – Якщо йому пощастить дістатись берега цілим і здоровим і якщо його не лінчують тут відразу, він ще видряпається (В. Бойченко, пер. з тв. Р. Стівенсона);

Цілі коптські села були зруйновані, церкви розграбовані, коптів лінчували чи ґвалтували, їхнє майно розграбували (із журн.);

* Образно. У світі пошесті і змору, Німотності і глухоти, Де мудрі муштрою менти Лінчують душі без розбору, – Там пісня, витвір висоти, Свободи й пружного простору, Шугнула вільним птахом вгору, У вир! (І. Світличний).

3. перен. Жорстоко й несправедливо засужуджувати кого-небудь за щось; гостро критикувати через упередженість.

Тоді мене “не лінчували” – бо пішли такі стрімкі процеси розпаду гнилої Системи – що аж! Було не до мене і не до лінчування за вірші (М. Матіос).

Значення в інших словниках

1. лінчувати — лінчува́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. лінчувати — Чинити самосуд; п! СТРАЧУВАТИ.  Словник синонімів Караванського
3. лінчувати — -ую, -уєш, недок., перех. Вчиняти самосуд, так званий суд Лінча; фізично розправитися з ким-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. лінчувати — Лінчува́ти, -чу́ю, -чу́єш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. лінчувати — ЛІНЧУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. Вчиняти самосуд, так званий суд Лінча, який застосовує реакційна буржуазія США звичайно до негрів, революційних діячів. Вдягнувши химерні чували, на Півночі янкі здіймали пожари, на Півдні — рабів лінчували… (Уп.  Словник української мови в 11 томах