лічець
ЛІЧЕ́ЦЬ, чця́, ч., заст.
Лікар.
До неї кликали кращих лічців Києва й інших, далеких, городів, але всі вони, бачачи висхле тіло цариці, чуючи її страхітливий кашель, смутно похитували головами (С. Скляренко);
Дід-лічець уже заново перев'язав рани .. і сидів, підперши голову руками (А. Хижняк);
І не поможуть [маркграфові] ні мудрі абати з їхніми молитвами, ні привезені з самої Італії славетні лічці, ні кропивне сім'я з медом (П. Загребельний).
Словник української мови (СУМ-20)