лічець
ЛІЧЕ́ЦЬ, чця́, ч., заст. Лікар.
Уже в Київській Русі були своєрідні лікарі — "лічці", "відуни", які лікували людей (Нар. тв. та етн., 4, 1965, 70);
Дід-лічець уже заново перев’язав рани.. і сидів, підперши голову руками (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 112).
Словник української мови (СУМ-11)