мазунчик
МАЗУ́НЧИК, а, ч.
Зменш.-пестл. до мазу́н.
[Вівдя:] А що син ваш, то вже він мусить вам без супереки скоритися; мізинчик же, та ще й мазунчик! (М. Кропивницький);
До неї підбігає її мазунчик, Стьопа, і вживає свого звичайного засобу: треться щокою об її щоку, і це моментально заспокоює її (В. Винниченко);
З егоїзмом ображеного підлітка-мазунчика він роз'ятрював свої уявні болячки (М. Дашкієв);
Куземко не був якимось мазунчиком – тямив і шаблю тримати, і на коні сидів, як улитий (В. Шкляр).
Словник української мови (СУМ-20)