мама
МА́МА, и, ж.
Ласкаве називання матері й звертання до неї.
Усе купиш – лише тата й мами ні (Номис);
– Мамо, чи кожна пташина В вирій на зиму літає? – В мами спитала дитина (Леся Українка);
– Ні, пане доцент. Мама почуває себе добре. Вона хотіла навіть покликати вас, щоб подякувати за все, але батько не дозволив (М. Дашкієв);
На однiй квартирi ми побачили четверо опухлих вiд голоду дiтей. Мами нема, i вони не знають, де дiлась (Р. Андріяшик);
Він стрибнув на землю й опинився в материних обіймах. – Мамо... Се було перше слово, на яке Богдан спромігся (І. Білик);
* Образно. Світе тихий, краю милий, Моя Україно! За що тебе сплюндровано, За що, мамо, гинеш? (Т. Шевченко);
* У порівн. – Трапляється часом, що іншого якось не прийма серце, відвертається від нього, до іншого так зразу приляже, як до рідної мами (Марко Вовчок);
// Звертання до матері чоловіка або жінки.
– Дивіться, мамо: чи так гарно буде? – питає вона свекрухи, показуючи шитво (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)