мандрувати
МАНДРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. Здійснювати мандрівку.
Раз якось навідався до його [нього] один італієць, з котрим Гельє, мандруючи, запізнався в Флоренції (М. Коцюбинський);
Вона [Л. Українка] через .. хворобу багато мандрувала (М. Рильський);
Майже два з половиною тисячоліття тому у гирлі Борисфена .. мандрував історик Геродот (С. Журахович);
Лицарі-братчики ще кілька разів мандрували до Хортиці й назад, з боями і втратами долаючи тяжкий шлях (О. Бердник);
Вiн вважає, що ти живеш вiдлюдником на якiйсь незаселенiй планетi чи просто мандруєш космосом на “Валькiрiї” (О. Авраменко);
// перен. Переноситися думками.
Вслухаючись [по радіо] у голос Москви, Михайло щовечора мандрував у свою молодість, у дитинство (П. Загребельний);
Ще напередоні я подумки мандрував до Нью-Йорка, Сінгапура й Сіднея (Б. Антоненко-Давидович);
Якуб умів яскраво розповідати, і Арсен в уяві мандрував з ним по безмежній Османській імперії (В. Малик).
2. розм. Іти, їхати.
Не знав Троянець ні один, Куди се так вони мандрують, Куди їх мчить Анхизів син (І. Котляревський);
Багато парубкiв, которi були завзятiшi, тiкали тодi вiд панiв та мандрували на Сiч, щоб битися за рiдний край разом з запорожцями (А. Кащенко);
Довелося йому чимало наголодуватися та натомитися, майже без відпочинку мандруючи пішки на північ (Д. Бузько);
Застебнувши комір шинелі, я мандрую напівтемними провулочками (П. Колесник);
Одного разу забрів до корчми пустельник. Він якраз мандрував до Києва на прощу і зайшов підкріпитися (Ю. Винничук);
// жарт. Іти, ходити на незначну відстань.
До церкви дзвін, А пан Охрім, Бувало, в шинк мандрує (П. Гулак-Артемовський);
Через тин мандрувала сусідська молодиця (Іван Ле);
// Відправлятися, вирушати в дорогу.
Виглянь, голубко, Та поворкуєм, Та посумуєм; Бо я далеко Сю ніч мандрую (Т. Шевченко);
Микола з товаришами мандрував з села (І. Нечуй-Левицький);
// перен. Пересуватися якоюсь поверхнею.
Ген унизу хвилюються череди вогненних язиків, там мандрує по землі полум'я (І. Багряний);
Горнятко поволі, майже непомітно мандрує столом. Завмирає лише тоді, коли зупиняється потяг (Ю. Андрухович);
Тобі тепло і приємно, її вуста мандрують по тобі, а ти обома руками гладиш її русяве волосся (О. Ірванець).
3. перен. Передаватися (про предмети).
І мандрує нова сокира з рук до рук (І. Франко);
Листівки мандрували від села до села (Д. Бедзик).
Словник української мови (СУМ-20)