маневрувати
МАНЕВРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. Здійснювати маневр (у 1, 4, 5 знач.).
Щорс хотів перевірити сили полку в загальному наступі, він уже домігся чіткої взаємодії підрозділів полку, навчив їх маневрувати (С. Скляренко);
Гетьман збирався поки що маневрувати і тим часом вибрати зручне місце для бою (В. Чемерис);
Маневрує ваговозний поїзд, перечіплює вагони (Я. Качура).
2. Пересуватися, обходячи перешкоди; лавірувати.
На скелі безмовній я Внизу маневрує потяг. Між гір зміїться колія (М. Семенко);
Зробить крок, послухає, послухає, зверне ліворуч, зверне праворуч. Так маневрував [Максим], боячись натрапити на якусь військову групу, чи засідку, а чи розвідку (І. Багряний);
Розмашисто працюючи ліктями й колінами, вміло маневруючи межи трупів, боєць поповз на стогін (О. Гончар);
Радiолокатор сигналiзує, що попереду кiлька метеоритiв. Треба маневрувати!.. (О. Бердник).
3. перен. Діяти, застосовуючи хитрощі, вдаватися до вивертів (у 2 знач.).
Антон Таран не довів, що Петро не винуватий, і щось надто маневрував (П. Автомонов);
– Я спершу було допустився помилки, подумавши, що ви маневруєте то мовчанкою, то несподiваними вивертами, аби набити собi цiну (Р. Андріяшик).
4. чим, перен. Перерозподіляти, переміщувати щось для кращого використання.
Свого часу злиття трьох інститутів у один, мабуть, мало смисл, бо дозволяло маневрувати коштами, кадрами, устаткуванням (М. Дашкієв);
Зручно маневруючи повстанчими відділами, командування УПА заставило німців розділити дивізію на менші боєві частини (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)