мантилья
МАНТИ́ЛЬЯ, ї, ж.
1. В іспанок – покривало з мережива або шовку для накривання голови й плечей.
Лаковані чорні гондоли, чорні плащі-доміно, чорні шовкові мантильї на плечах аристократок (І. Роздобудько);
При світлі лампи він побачив загорнену в темну мантилью жінку, що сиділа на ослоні перед згасаючим вогнем (Р. Терещенко, пер. з тв. А. Дюма);
* У порівн. Вже блакитний шовк неба покрився мереживом чорних гіллячок, наче ажурною мантильєю (М. Коцюбинський).
2. заст. Коротка жіноча накидка без рукавів.
Лакеї несли вже оберемками жіночі накидки, мантильї (О. Полторацький);
Єлизавета з'явилась несподівано, без попередження – вона таке любила. Влетіла, як вихор, аж мантилья запінилася за нею (Ю. Мушкетик);
* У порівн. Обруси молодиці напинають на плечі, як мантильї (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)