манія
МАНІЯ́¹, ї́, ж., заст.
Сурик.
Щоки терли [жінки] манією, А блейвасом і ніс, і лоб, Щоб краскою, хоч не своєю, Причаровать [причарувать] к собі кого б (І. Котляревський);
Що на виду всі свої сорок літ мала списані, то шмарувала лиця блейвасом і манією .. – ох, та зате ж і вбиралася пані Ганна! (О. Забужко).
МАНІЯ́², ї́, ж., діал.
Привид.
[Наталя Семенівна (побачивши Оксану):] Ти?! [Оксана:] Я! Не полохайтесь! Це не манія моя, а я живесенька... (М. Кропивницький);
Чоботи, одежа, лице – все в Запорожця було вимащене в болото, викачане в реп'яхах, у колючках... Якась манія – не людина... (С. Васильченко).
МА́НІЯ, ї, ж.
1. Хворобливий стан психіки, для якого характерне зосередження свідомості та почуттів на якійсь одній ідеї.
– Ну-ну, без компліментів, – засміявся Каргат. – А то я ще на манію величчя захворію... (Ю. Шовкопляс);
У неї надто сильна манія самогубства. Настільки сильна, що ледве чи від неї відмовиться (Ю. Винничук).
2. перен. Сильна пристрасть, потяг до чогось.
Практична метеорологія хутко стане зовсім моєю манією (Леся Українка);
Скидається на те, що його охопила манія винахідництва й він увесь час сидить над новими винаходами (Б. Антоненко-Давидович);
Це в Сагайди манія. Він пише багато, куди попало і кому попало, з єдиною метою – одержати фотографію (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)