меланхолія
МЕЛАНХО́ЛІЯ, ї, ж.
1. Важкий, похмурий, сумний настрій; сум, туга.
Цілі дні сиділа [Олеся] мовчки то в світлиці, то в садку, то над Россю, дивилась в далекий простір, сумувала і вдавалась в сумну меланхолію (І. Нечуй-Левицький);
– Ходімо краще поблукаємо. Ой, в степу як гарно тепер! – Іди, блукай, – одмахнулась Галя. – Розвій свою меланхолію (А. Головко);
* Образно. Надто змучені всі були тією жахливою ніччю, мокрими важкими пісками й сірою меланхолією дощу (П. Загребельний).
2. Психічне захворювання, для якого характерні пригнічений стан, загальмованість думок, рухів, маячні ідеї.
Недарма психіатри найменували меланхолію душевним болем, корковим болем, за характером почуття відмінним від того болю, який ми відчуваємо від поранення та захворювання інших частин організму (з навч. літ.);
Мій брат завжди страждав на меланхолію (Ю. Бедзик).
(1) Чо́рна меланхо́лія – дуже похмурий, сумний настрій, гнітюча нудьга, безнадія.
– У вас є чудовий талант: розвеселяти молодих примхуватих дівчат, що з причин грошевих або, може, й моральних мають впасти в “чорну меланхолію” (Г. Хоткевич).
Словник української мови (СУМ-20)