ментор
МЕ́НТОР, а, ч.
1. заст., ірон. Наставник (у 1 знач.), керівник, вихователь.
Я не вважав себе в праві виступати як ментор супроти молодого покоління (І. Франко);
Гальванеску із зв'язаними руками покоївся в глибокому кріслі і, дарма що сидів у такій незручній позі, працьовито виконував роль ментора... під дулом свого власного браунінга (Ю. Смолич).
2. бот., сад. Живець, який прищеплюють до рослини з метою одержання в гібриді рис цього живця.
[Карташов:] Ми визнаємо гібридизацію міжвидову і навіть міжродову. Визнаємо деякий вплив відкритого вами ментора (О. Довженко).
Словник української мови (СУМ-20)