менше
МЕ́НШЕ, рідко МЕНШ, присл.
1. Вищ. ст. до ма́ло.
Настало душне, гаряче літо. Риби ловилось все менше та менше (І. Нечуй-Левицький);
Так ворожка поробила, Щоб менше скучала [дівчина] (Т. Шевченко);
Його чотирнадцять синів і не менше п'ятдесяти онуків теж були дяками (О. Довженко);
Хто на чужих пожежах не був, а хоч і був, та не вхватив чогось путящого, .. на людях галасував на всю горлянку – забрати економію! А ті, що набрались уже по чужих маєтках, поглядали на порожні двори сусідів з непокоєм і собі на людях горлали не менш (А. Головко).
2. тільки менш. Уживається в складених формах вищ. ст. прикм. і присл.
Оця кругленька конячка ще має двох подруг не менш ситих, бо паші стане не тільки коням, а й коровам, телятам, овечкам (М. Коцюбинський);
Вся Софійська площа від самої древньої Софії аж до не менш древнього Михайлівського монастиря захаращена народом (О. Довженко);
Я вам думку висловлю свою, Куди не так, як німець ваш, поважно, Але, я думаю, не менш одважно (Леся Українка).
○ (1) Не ме́нше (менш), як (ніж)..., у знач. присл. – так само, як...; стільки ж (або й більше), як...
Їй добре жилося в покійного тата, дуже значного пана, у котрого за обід щодня сідало не менше як тридцять душ (Панас Мирний);
– Самого цукру до вранішнього чаю треба було купити, – вирахувала вона, – не менше як фунтів з п'ять (Ю. Смолич);
Готель “Європа” цікавив художника, мабуть, не менше ніж самого старшину. Свого часу Ференц оформляв фойє і більярдний зал цього готелю (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)