мигати
МИГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.
1. Те саме, що бли́мати 1.
Щебетав соловейко, зорі мигали, вітерець пахучий шарудів вишеньками (А. Тесленко);
Не могла [жінка] вечором шити при поганім світлі, що лиш смерділо й мигало (Л. Мартович).
2. Те саме, що бли́скати.
Страшна блискавка мигає та миготить сливе безперестанку (І. Нечуй-Левицький);
Зрідка десь далеко мигала блискавка, освітлюючи суворі людські обличчя (С. Чорнобривець);
// безос.
[Дремлюга:] Навколо мигає, мабуть, гроза буде... (О. Корнійчук);
// чим. Посилати короткі світлові сигнали.
– Значить, коли щось трапиться, – сказав пілот дівчинці, – мигай бортовими вогнями (М. Трублаїні).
3. Те саме, що клі́пати 1.
З-під стола вискочив якийсь звір, скочив на стіл і став на чотирьох ногах .. Чорна морда сердито мигала очима й вищиряла білі зуби (І. Нечуй-Левицький);
Не мигаючи, він різко дивиться на дукача й безжалісно січе його своєю злобою (М. Стельмах).
4. Те саме, що мелька́ти 1.
Її тонкі пальці з дротами тільки мигали (І. Нечуй-Левицький);
В її руках лише мигали листки тютюну (Н. Кобринська);
І одна за одною .. у пам'яті мигають згадки – як станції (В. Еллан-Блакитний).
Словник української мови (СУМ-20)