мигдаль
МИГДА́ЛЬ, ю, ч.
1. Південне невисоке дерево або кущ родини розоцвітих з ніжно-рожевими квітками та овальними плодами – горіхами.
Навколо цвів мигдаль і буз... (О. Олесь);
Ми стоїмо під розлогими деревцями гіркого мигдалю (В. Кучер).
2. Плід цієї рослини з їстівним солодким або гірким ядром.
[Ольга:] Я вже й на базарі побувала – дивись, які полуниці, мигдаль – розкіш! (І. Кочерга);
Гості, пригощаючись смаженим мигдалем, чинно бесідують з господинею (О. Гончар);
* У порівн. Була це струнка й висока на зріст молодиця років двадцяти п'яти, з глибокими чорними очима під довгими віями і білими, як мигдаль, зубами (З. Тулуб).
Словник української мови (СУМ-20)