милиця
МИ́ЛИЦЯ, і, ж.
Висока палиця з перекладками, на яку спираються пахвами і якою користуються як опорою при ходінні хворі на ноги або безногі люди.
Коло пустки на милиці Москаль шкандибає (Т. Шевченко);
Безногі каліки на двох куксах та з милицями попід обома пахвами з великою напругою лізли вгору по східцях (І. Нечуй-Левицький);
Обнімалася радість з горем на дорозі війни, в немазаній хаті: син повернувся в старій потертій шинелі на нових милицях (О. Довженко);
* У порівн. Позаду всіх стрибав усатий боєць, спираючись на гвинтівку, як на милицю (П. Панч).
Словник української мови (СУМ-20)