милиця
МИ́ЛИЦЯ, і, ж. Висока палиця з перекладками, на яку спираються пахвами і якою користуються як опорою при ходінні хворі на ноги або безногі люди.
Коло пустки на милиці Москаль шкандибає (Шевч., II, 1963, 16);
Безногі каліки на двох куксах та з милицями попід обома пахвами з великою напругою лізли вгору по східцях (Н.-Лев., IV, 1956, 295);
На перон помалу на милицях, з забинтованою головою вийшов ранений солдат (Корн., І, 1955, 162);
*У порівн. Позаду всіх стрибав усатий боєць, спираючись на гвинтівку, як на милицю (Панч, В дорозі, 1959, 243).
Словник української мови (СУМ-11)