милосердний
МИЛОСЕ́РДНИЙ, а, е, до кого і без дод.
Який виявляє милосердя; схильний, готовий до добрих учинків.
Виладновували [циганки] увечері з гарби таку силу різнорідних речей, що трудно було вірити, аби всі вони дістались їм з доброї волі милосердних людей (М. Коцюбинський);
– Я, пані, чоловік милосердний і до скотини, і до людини, – казав далі половинщик (Ганна Барвінок);
– Релігія вчить нас бути милосердними й не проливати кров. – Вам показували табори знищення? Ви бачили, що фашисти розтоптали заповіді Бога, якому поклоняються (П. Загребельний);
// Уживається як постійний епітет до слів “Господь”, “Бог”.
Може, дасть Господь милосердний ще одпочину, та на старість попробую писать прозу (Т. Шевченко);
// Який свідчить про добре, співчутливе ставлення (про погляд, вираз обличчя тощо).
І що ж таки я направду? Удержанка [утриманка] і більше нічого! .. Тепер я зрозуміла милосердні погляди, таємні зітхання та похитування головою моїх сусідок (І. Франко);
Обличчя в селян – догідливі, у начальства – милосердне (М. Стельмах);
// Викликаний, зумовлений милосердям.
Милосердний учинок.
Словник української мови (СУМ-20)