мовчання
МОВЧА́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. мовча́ти.
Минуло кілька хвилин в мовчанні (Леся Українка);
Мовчання тривало довго (В. Собко);
Маю надію скоро побачитись з Вами і тоді вже спокутую всі гріхи свої перед Вами за довге мовчання (М. Коцюбинський);
П'ятсот добровольців з морської піхоти .. сиділи в мовчанні, У хвилях зникали причали Тамані (М. Нагнибіда).
2. перен. Відсутність публічних висловлювань про кого-, що-небудь, друкованих творів у який-небудь період.
Поки дехто оббивав високі пороги, виходжуючи собі премії, Ліна Костенко взагалі мовчала, і це мовчання її було громадськи значимішим за сотні декларовано-уславлювальних книжок (з газ.).
3. Відсутність яких-небудь звуків; повна тиша.
(1) Гробове́ (ме́ртве, моги́льне) мовча́ння <�Гробова́ (ме́ртва, моги́льна) мовча́нка> – абсолютна тиша або відсутність розмов, відповіді і т. ін.
Кілька хвиль стояла в залі гробова мовчанка (І. Франко);
Мертва мовчанка залягла над усім товариством після тої пісні (І. Франко);
Мертве мовчання буде тобі відповіддю (Г. Хоткевич);
– Восьма камера зустрічає нас [в'язнів] могильною мовчанкою. Вона порожня (Ю. Збанацький);
У цім мовчанні гробовому, в покорі віковій оцій, уже ні доброму, ні злому ти не підвладний, гніве мій (В. Стус);
Натовп і далі зберігав мертве мовчання (І. Білик).
Словник української мови (СУМ-20)