могорич
МОГОРИ́Ч, у́, ч., розм.
1. Частування з приводу успішного завершення якої-небудь справи.
Могорич – любовна річ (Номис);
– Ти думаєш, ми не знаємо, скільки відер горілки ти дав на могорич голові, писареві та його рідні (І. Нечуй-Левицький);
// Те, що п'ють при такому частуванні.
На столі стояла горілка: декотрі бурлаки пили могорич і частували бурлачок (І. Нечуй-Левицький);
Випили могорич. Олександра вступила у Петрову хату, котра відтоді мала бути й її хатою (М. Коцюбинський);
У закутку базарного майдану .. Любили .. Статечні люди пить могоричі (М. Рильський);
[Мордохай:] Могорич – це мазь така, що після неї вже колеса не риплять! (І. Карпенко-Карий).
2. перен. Плата за послугу, допомогу і т. ін.
– Швиденько збігай, Кузьмо, і до Карпця, і до Підіпригори. Скажи, нехай зараз же до мене приходять. А тобі за. дорогу – мій могорич (М. Стельмах);
Чого мій татко не робив! Писав “прошенія” селянам за могорич... Він все умів (В. Сосюра).
Словник української мови (СУМ-20)