морг
МОРГ¹, у, ч.
Будівля, приміщення для трупів; трупарня, покійницька.
Мені було дев'ятнадцять років, і був я начальником моргу (Ю. Смолич);
У морзі була померла людина (з наук.-попул. літ.).
МОРГ², а, ч., заст.
У Польщі, Литві та на загарбаних ними українських землях у XVI–XVIII ст., а в Західній Україні – до 1939 р. – міра землі, що дорівнює 0,56 га.
Роман доміркувався, що ті три морги землі, котрі недавно купив Семен, .. – непотрібні Семенові (М. Коцюбинський);
На Голій горі Антон Глущук мав два морги поля (С. Чорнобривець).
МОРГ³, розм.
Уживається як присудок за знач. моргну́ти.
Коли я дивлюсь, мій Омелько приступає ближче та морг на неї бровами (І. Нечуй-Левицький);
Жінці й дітям пан той морг: – Їдем з кучером по борг (І. Нехода).
Словник української мови (СУМ-20)