морг
МОРГ¹, у, ч. Будівля, приміщення для трупів; трупарня, покійницька.
Мені було дев’ятнадцять років і був я начальником моргу (Смолич, Театр.., 1946, 10);
У морзі була померла людина (Наука.., 10, 1962, 13).
МОРГ², а, ч., заст. У Польщі, Литві та на загарбаних ними українських землях у XVI-XVIII ст., а в Західній Україні — до 1939 р. — міра землі, що дорівнює 0,56 зо.
Роман доміркувався, що ті три морги землі, котрі недавно купив Семен,.. — непотрібні Семенові (Коцюб., І, 1955, 118);
На Голій горі Антон Глущук мав два морги поля (Чорн., Визвол. земля, 1959, 7).
МОРГ³, розм. Уживається як присудок за знач. моргну́ти.
Коли я дивлюсь, мій Омелько приступає ближче та морг на неї бровами (Н.-Лев., II, 1956, 15);
Жінці й дітям пан той морг: — Ідем з кучером по борг (Нех., Казки.., 1958, 81).
Словник української мови (СУМ-11)