мотика
МОТИ́КА, и, ж.
1. Найдавніше ручне знаряддя для оброблення ґрунту під посів у вигляді палиці, звичайно з кам'яним або металевим клинком.
Землю під посів [у період раннього трипілля] спушували дерев'яними мотиками, що мали кам'яні або рогові наконечники (з наук. літ.);
Чоловік, худий і зниділий, але з природи кремезний та тривкий, копає ту нивку великою мотикою (Леся Українка);
* У порівн. Пірвався, як з мотикою на сонце (Номис).
2. с. г. Те саме, що са́па́; копаниця (у 1 знач.).
Обійде Калина всі ланки, перевірить, а потім знову до своєї ділянки повертається і береться за мотику (В. Козаченко).
3. Те саме, що ки́рка.
Людей повно, а все ріпники .. Той з рискалем блудить, той з мотикою (І. Франко);
Мотика і лом були головними знаряддями праці шахтаря (з наук.-попул. літ.).
△ (1) Ротаці́йна моти́ка – сільськогосподарська машина для розпушування ґрунту.
Якщо до з'явлення сходів випаде дощ, посіви негайно боронують або обробляють ротаційними мотиками впоперек рядків (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)