мочити
МОЧИ́ТИ, мочу́, мо́чиш, недок.
1. кого, що. Робити мокрим, вологим.
А як дістався [Марусяк до рідних гір] – упав на землю, і цілував її, і мочив сльозами... (Г. Хоткевич);
Високий режисер мочив хустку рідиною зі склянки (то був чай) – і клав собі на очі, що були навдивовижу червоні й запалені (Ю. Яновський);
// безос.
Землю нещасну вдень дощиком мочить, А на ніч морозом лютим стискає (М. Коцюбинський).
2. що. Тримати у воді, у спеціальному розчині, надаючи певних якостей.
Восени, звичайно, сільські ґаздині мочили в мутній воді потоку коноплі (Н. Кобринська);
Кремезні кожум'яки мочили .. і м'яли шкури (З. Тулуб).
Словник української мови (СУМ-20)