мочити
МОЧИ́ТИ, мочу́, мо́чиш, недок., перех.
1. Робити мокрим, вологим.
А як дістався [Марусяк до рідних гір] — упав на землю, і цілував її, і мочив сльозами… (Хотк., II, 1966, 104);
Високий режисер мочив хустку рідиною зі склянки (то був чай) — і клав собі на очі, що були навдивовижу червоні й запалені (Ю. Янов., II, 1958, 42);
// безос.
Землю нещасну вдень дощиком мочить, А на ніч морозом лютим стискає (Коцюб., І, 1955, 427).
2. Тримати у воді, у спеціальному розчині, надаючи певних якостей.
Восени, звичайно, сільські газдині мочили в мутній воді потоку коноплі (Кобр., Вибр., 1954, 84);
Кремезні кожум’яки мочили.. і м’яли шкури (Тулуб, Людолови, І, 1957, 401).
Словник української мови (СУМ-11)