мудрість
МУ́ДРІСТЬ, рості, ж.
1. Властивість і якість за знач. му́дрий 1–3.
Від нього віє мудрістю людини, що багато набачилась і натерпілась на своєму віку, не втративши, проте, життєвої радості (з мемуарної літ.);
– Усі правителі поклоняються тобі, і всі мудреці восхвалять мудрість і хоробрість твого... – Досить! – перебив князь красномовність Калокіра (Б. Лепкий);
Як не любить любов'ю наснажених, Мудрістю сповнених книг, Троп невідомих, дерзань ще не зважених І небосхилів нових? (М. Рильський).
2. Глибоке знання, розуміння, узагальнення чогось; досвід.
Якби ви вчились так, як треба, То й мудрость [мудрість] би була своя (Т. Шевченко);
– Недурно каже народна мудрість: хрін за редьку не солодший (З. Тулуб);
На цей раз Гайсин прокинувся від скрипучого голосу господині, яка вичитувала комусь за дверима правила житейської мудрості (П. Панч);
Скільки мудрості в поглядах [Оленчука] на життя, скільки людяності, доброти в серці (О. Гончар).
3. Що-небудь складне, трудне.
Дивно було, що Духнович, цей факультетський вільнодум і філософ, який залюбки студіював навіть позапрограмні науки, так до ладу й не міг збагнути мудрість статуту караульної служби (О. Гончар);
– Скажу тобі, Кукубенку, спасибі. Це не велика мудрість сказати вірне докірливе слово, а більша мудрість сказати таке слово, яке, не поглумившись над бідою чоловіка, підбадьорило б його і дало б йому духу (О. Довженко).
Словник української мови (СУМ-20)