муркати
МУ́РКАТИ, аю, аєш, недок.
1. Видавати звуки “мур-мур” (про котів та деяких інших тварин).
Дитині хотілось би побавитися з котом, що он під постіллю муркає... (М. Коцюбинський);
А кішка була мудра. Як царівна лягла, вона скочила на постіль і муркає (А. Калин).
2. що і без прям. дод., перен., розм. Те саме, що мурмота́ти 1.
Посеред хати на оклунку ковдр сидів старенький єврей і щось лічив на пальцях, іноді муркаючи до свого сусіди, років сімнадцяти юнака (Олесь Досвітній);
І так, і так мені пояснює, повторює [учитель]. А мені мовби язик приріс до зубів. Тільки дивлюся, витріщившись, на дошку та муркаю щось таке, чого і сам не тямлю (І. Рябокляч).
Словник української мови (СУМ-20)