муштра
МУ́ШТРА, и, ж.
1. Військове навчання, що ґрунтується на механічній дисципліні й несвідомому заучуванні правил військового шикування.
Зайде сонце – Катерина По садочку ходить, На рученьках носить сина, Очиці поводить: “Отут з муштри виглядала, Отут розмовляла” (Т. Шевченко);
– Увійшов [обвинувачений] і став рівно, випроставшись, як солдат на муштрі (Б. Грінченко);
Він [підполковник], опріч муштри, штабних карт.., не знав і знати не хотів іншого ремесла (М. Стельмах);
// розм. Сукупність правил військового шикування.
Мав [Спориш] особливий дар власне до виучування свіжонабраних рекрутів військової муштри (І. Франко);
– Ет, що то трудне! – розпалювавсь Йон, – я і з рушницею всю муштру знаю. Хоч – покажу? (М. Коцюбинський).
2. перен. Методи виховання та навчання, що ґрунтуються на механічній дисципліні та занадто суворих правилах і вимогах.
Надії на сина – це було зараз найсвітлішим у її житті. Ось тільки чи не забуває він там [у спецшколі] свою неню, чи не розучиться за всіма науками та муштрами матусю любити (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)