мірний
МІ́РНИЙ, а, е.
1. Який відбувається, здійснюється у певному ритмі; розмірений, ритмічний.
– Я .. почула голосне, мірне дихання Алли Михайлівни, – вона спала, підклавши руку під щоку (Леся Українка);
Тиша. Мірний стукіт дощових крапель. Ані душі (Ю. Яновський).
2. спец. Яким вимірюють що-небудь, який є міркою.
Віддалі вимірюють різними способами: рулеткою, мірною стрічкою, землемірним циркулем, спеціальними приладами – лічильниками (з навч. літ.);
Павло зупиняє трактора на дорозі, поки піднімають мірного дрота, й знову заводить його в нову борозну (В. Кучер).
3. Який не виявляє себе в повну міру, в повну силу; стриманий, поміркований.
Постерігаю любов мірну, лицарську, поетичну (І. Нечуй-Левицький);
[Теофіл:] Слухай, поводься здержано [стримано], в речах будь мірний (Леся Українка).
4. Проміжний ознаками, якостями між двома протилежними величинами (великим і малим, високим і низьким, важким і легким і т. ін.); помірний.
Не будь солодкий, бо розлижуть; не будь гіркий, бо розплюють; самий мірний будь (Номис);
Ріст його був мірний, і видно було, що з часом він стане такий підсадкуватий, як отець (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)