мірник —
мі́рник іменник чоловічого роду, істота розм.
Орфографічний словник української мови
мірник —
-а, ч., розм. Той, хто міряє землю; землемір.
Великий тлумачний словник сучасної мови
мірник —
ЗЕМЛЕМІ́Р (фахівець з межування землі та землевпорядкування), МЕЖУВА́ЛЬНИК, МЕЖОВИ́К, МІ́РНИК розм. Як настала радянська влада і ділили землю, громада обрала його за землеміра (В. Кучер); Не звеселив Романа й межувальник, якого прислала контора (П.
Словник синонімів української мови
мірник —
МІ́РНИК, а, ч., розм. Той, хто міряє землю; землемір. У зв’язку з відсутністю землевпорядних сил не можна відмовлятися від проведення цієї роботи спрощеним способом, силами колгоспних мірників, колгоспного активу (Рад. Укр., 30.І 1946, 1).
Словник української мови в 11 томах
мірник —
Мірник, -ка м. 1) Землемѣръ. 2) Мѣра сыпучихъ тѣлъ въ 4 четверика. Зміев. у.
Словник української мови Грінченка