мірник

Мірник, -ка

м.

1) Землемѣръ.

2) Мѣра сыпучихъ тѣлъ въ 4 четверика. Зміев. у.

Значення в інших словниках

1. мірник — мі́рник іменник чоловічого роду, істота розм.  Орфографічний словник української мови
2. мірник — -а, ч., розм. Той, хто міряє землю; землемір.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. мірник — МІ́РНИК, а, ч., розм. Той, хто міряє землю; землемір.  Словник української мови у 20 томах
4. мірник — ЗЕМЛЕМІ́Р (фахівець з межування землі та землевпорядкування), МЕЖУВА́ЛЬНИК, МЕЖОВИ́К, МІ́РНИК розм. Як настала радянська влада і ділили землю, громада обрала його за землеміра (В. Кучер); Не звеселив Романа й межувальник, якого прислала контора (П.  Словник синонімів української мови
5. мірник — МІ́РНИК, а, ч., розм. Той, хто міряє землю; землемір. У зв’язку з відсутністю землевпорядних сил не можна відмовлятися від проведення цієї роботи спрощеним способом, силами колгоспних мірників, колгоспного активу (Рад. Укр., 30.І 1946, 1).  Словник української мови в 11 томах