мірник
МІ́РНИК, а, ч., розм. Той, хто міряє землю; землемір.
У зв’язку з відсутністю землевпорядних сил не можна відмовлятися від проведення цієї роботи спрощеним способом, силами колгоспних мірників, колгоспного активу (Рад. Укр., 30.І 1946, 1).
Словник української мови (СУМ-11)