мірниця
МІ́РНИЦЯ, і, ж. Те саме, що мі́рка 2.
Де Настя — там і Гнат… Копають у пана буряки — він своїми буряками досипає її мірниці (Коцюб., І, 1955, 23);
Він, товариш голова, не стояв осторонь, тягав мірниці з зерном, аж йому шия наливалася кров’ю (Гончар, Південь, 1951, 143).
Словник української мови (СУМ-11)