місто
МІ́СТО¹, а, с.
1. Великий населений пункт; адміністративний, промисловий, торговий і культурний центр.
Жила удова коло бучного міста, де бучнії будинки громоздилися, де сяли та виблискували церкви золотохресті (Марко Вовчок);
Я склав план реконструкції кількох площ і вулиць міста з метою його благоустрою (О. Довженко).
2. заст. Місце, де розташований базар (у 1 знач.).
Піднялися на місто йти бублейниці, палянишниці і ті, що кухликами пшоно, а ложками олію продають (Г. Квітка-Основ'яненко);
– Я трохи полежу, а ти побіжи на місто та купи хліба... (М. Коцюбинський).
3. заст., прост. Місцевість (у 1 знач.), місце (у 2 знач.).
І де ходила, В яких то праведних містах, А в нас, сердешна, опочила (Т. Шевченко);
Колись я мала той дівочий звичай, Як покидала край який надовго, Збирати квіти з наймиліших міст (Леся Українка);
// Місце (у 7 знач.).
З царем самим, либонь то знався [магнат], В дугу усякого він гнув, Аж поки то якась Зозуля Його із міста не зіпхнула (Панас Мирний).
(1) Зашта́тне мі́сто <�Зашта́тний го́род (городо́к)> заст. – місто, яке не має адміністративного значення.
Десь ударила гармошка, й зорі висипали на куці бульвари заштатного городка (М. Хвильовий);
Умань – місто, що після районування не обернулось у містечко типу колишніх заштатних городів (Б. Антоненко-Давидович);
В минулому, під час румунсько-боярської окупації, Ізмаїл був заштатним провінціальним містечком (з газ.);
Зві́льнення на бе́рег (у мі́сто) див. зві́льнення;
Звільня́ти / звільни́ти на бе́рег (у мі́сто) див. звільня́ти¹;
Звільня́тися / звільни́тися на бе́рег (у мі́сто) див. звільня́тися;
(2) Повіто́ве мі́сто – адміністративний центр повіту.
Богуслав був в той час повітовим містом (І. Нечуй-Левицький);
Глухе село Обухівка, Щербанівського району. До залізниці двадцять п'ять верст, до повітового міста – сімдесят (А. Головко).
△ (3) Відкри́те мі́сто – у міжнародному праві місто, оголошене незахищеним і яке не може бути театром воєнних дій.
“Рим – відкрите місто” (1945 р.) – перший і найяскравіший твір неореалізму (з наук.-попул. літ.);
(4) Ві́льне мі́сто – за середньовіччя – місто, що звільнилося від влади феодала й мало права самостійної держави.
1448 року король Казимир знаходить кошти, і тоді ж надає Кам'янці статус вільного міста (з наук. літ.).
МІ́СТО², спол., діал.
Ніби, наче, неначе, немов.
Кури різнопері по всьому дворищу розбрелися, а півні невгомонні кукурікають, місто вихваляються (Марко Вовчок).
Словник української мови (СУМ-20)