мітити
МІ́ТИТИ¹, мі́чу, мі́тиш, недок., кого, що.
Ставити мітку на кому-, чому-небудь.
Один ґазда мітить свої вівці стрівкою, другий розколює вухо раз або двічі, третій засилює дріт або волічку – всякий позначає по-інакшому (Г. Хоткевич);
Здійснилася давня мрія вчених – мітити атоми так, щоб по цих мітках можна було простежити за переміщеннями і перетвореннями, що відбуваються з атомом чи молекулою, до складу якої входить мічений атом (з наук.-попул. літ.);
Весь ремонтний молодняк [птахів] мітять віковою міткою на перетинці між пальцями ноги (з наук. літ.).
МІ́ТИТИ², мі́чу, мі́тиш, недок.
1. в кого – що. Прагнути попасти; цілитися.
З ранніх літ бродив Віктор по городах і гайках з луком і сагайдаком, усе мітив .. стрілою в чорну ворону (П. Автомонов);
* Образно. У серце мітиш. Вціляти вмієш. Кому ж ти, дівчино, світиш. Кого ти грієш? (П. Дорошко).
2. з прийм. “в” і знах. в., розм. Намагатися зайняти яку-небудь посаду, стати кимось.
– Що, Йване, в начальники току мітиш? (А. Головко);
Що [Максиме], в чисту науку мітиш?.. Чув я, що просто одразу в академіки хочеш плигнути (Н. Рибак);
// в кого, на кого. Готувати, ладити.
Його, як меншого, мітив батько у москалі (Панас Мирний);
В цю ж хвилину він пишався сином: бач, недавно в районі, а вже на голову колгоспу мітять! (В. Минко);
Таємно від Франки собі в зяті вона мітила багацького сина Юрка Хомаху (С. Чорнобривець).
3. Мати намір.
– Постій, сизий орле, постій! Я не бити мічу, розпитати хочу, Чи не бачив ти вбитого козака? (П. Чубинський);
Мітив [Барвінський] почати здалеку, застосовуючи різних випробуваних обхідних маневрів, а довелося рубати з плеча (П. Колесник).
Словник української мови (СУМ-20)