мічений
МІ́ЧЕНИЙ, а, е.
Дієпр. пас. до мі́тити¹.
– Так це ж хлібина також моя! – А вона в тебе що, мічена? (Григорій Тютюнник);
За теслярами, грабарями Прийшов і скульптор в Дніпроград, Прийшов обпалений боями. В походах мічений рубцями, – Митець народний і солдат (М. Нагнибіда);
// у знач. прикм.
Юрко догадувався, що господар грав міченими картами, але протестувати не насмілювався (С. Чорнобривець).
Словник української мови (СУМ-20)