набрід
НА́БРІД, роду, ч., збірн., зневажл.
Нікчемні, шкідливі для суспільства люди, які випадково зібралися разом.
Раніш мовби й не помічала, скільки серед тих, хто її оточує, всякого наброду – то невдоволених розверсткою хутірських синків, то колишніх стражників та тюремних наглядачів (О. Гончар);
// Уживається як лайливе слово.
– Шиз! Словом, шваль, кримінальна дрібнота, рецидивістський набрід! (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)