навислий
НАВИ́СЛИЙ, а, е.
Дієпр. акт. до нави́снути.
Високі скелі, гордо навислі над морем, піддались нарешті: море вигризло в них високі й глибокі гроти (М. Коцюбинський);
Заплющила [Тамара] очі, щоб не бачити оцей противний, навислий над нею брудний дах (А. Хижняк);
// у знач. прикм.
Фургони насилу сунулись по вузькій дорозі під навислим гіллям (І. Нечуй-Левицький);
Гуркотіло дужче й дужче. Відблиски то пригасали, то коливались на навислих полотнищах хмар (М. Бажан);
Дорога помалу повзе вгору, ніби впирається в низьке, нависле небо, а потім круто спадає вниз (П. Колесник);
Навислі повіки часто є свідченням порушення обміну рідини в організмі (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)