навислий
НАВИ́СЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до нави́снути.
Високі скелі, гордо навислі над морем, піддались нарешті: море вигризло в них високі й глибокі гроти (Коцюб., II, 1955, 300);
Заплющила [Тамара] очі, щоб не бачити оцей противний, навислий над нею брудний дах (Хижняк, Тамара, 1959, 179);
// У знач. прикм.
Фургони. насилу сунулись по вузькій дорозі під навислим гіллям (Н.-Лев., II, 1956, 31);
Дорога помалу повзе вгору, ніби впирається в низьке, нависле небо, а потім круто спадає вниз (Кол., Терен.., 1959, 198).
Словник української мови (СУМ-11)